Відкритий виховний захід до Дня пам'яті  Чорнобильської трагедії

Мета: розширити знання здобувачів освіти про трагедію віку – вибух на ЧАЕС; розвивати в них потребу будувати, створювати, відроджувати заради України; виховувати почуття любові до людини, до землі, до держави; виховувати  почуття поваги і пам’яті до трагічних сторінок України.

Обладнання: мультимедійний проектор, екран, ПК.

Музичний фон:   Реквієм Моцарта 

 Сценарій

Вірш Ліни Костенко «Цей дощ – як душ» (перегляд відео)

Звучить пісня Наталії Май «Чорнобильська біда»  (перегляд відео)

Презентація «День пам'яті Чорнобильської трагедії» - перегляд слайдів протягом заходу відповідно до змісту виступів ведучих.

 

1-й ведучий:

Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. 

2-й ведучий:

Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

Перегляд відео «Чорнобильська катастрофа»

Звучить пісня «Чорнобильська зона» (сл. і муз. Т. Петриненка)

 (перегляд відео)

1-й ведучий:

Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Шашенок, який заступив тієї ночі на зміну. Його, опаленого і опроміненого винесли на руках пожежники і лікарі, він лише встиг простогнати: «Там… Валера…» і втратив свідомість. Більше вона до нього не повернулась. Тіло його вивезли із зони і поховали на першому сільському кладовищі. Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою, і пам’яттю. Можливо, на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук.

2-й ведучий:

У ту квітневу ніч начальником чергового пожежного караулу по охороні Чорнобильської АЕС був лейтенант Володимир Правик. Два тижні тому дружина Надія подарувала йому донечку Наталію. Вони зовсім мало побули разом. А потім прийшло 26 квітня.

1-й ведучий:

Надя викупала Наталочку, нагодувала і поклала спати. У відчинене вікно вливалися весняні пахощі лісу й поля, гомін міста. Був вечір напередодні вихідного дня. Надя думала про те, що вони з Правиком поїдуть у Чорнобиль до мами Наталії, допоможуть копати город, садити картоплю. Було радісно і спокійно. Чи могла вона знати, хіба міг подумати він, що через кілька годин станеться лихо і Володя перший кинеться у вогонь. Стоятиме до кінця, як боєць, над страшним жерлом реактора, щоб потім чесно людям в очі дивитись.

2-й ведучий:

Пізніше, коли по їх життю пройшла чорнобильська смуга, журналістка Галина Ковтун випустила книгу «Я писатиму тобі щодня». В ній вміщено 800 листів, які написав Володя за 4 роки і 4 місяці до своєї коханої дружини Надії.

-  Дорога моя, мила Надійко! Ми знайшли свою долю: так і повинно було статися. І нашим дітям ми колись розкажемо, як у блакитній нашій юності і зустрілися ми для щастя і життя. Адже все наше щастя – це боротьба за те, щоб більше було добра, справедливості, чесності. Для нас і дітей наших. 

1-й ведучий:

Зустрілися вони з Надією у Москві в клініці. Володя тримався дуже мужньо і все просив її: «Ти вже йди. Там же донька. Вона плаче. А я невдовзі повернуся. Я тобі обіцяю». Він буквально випроваджував її. Він знав, що й сам уже став пошкодженим «реактором», який випромінює рентгени.

Згодом він став змінюватись. Опіки виходили назовні. Пластами відходила слизова оболонка. Колір шкіри – синій, червоний, сіро-бурий. Цього неможливо розповісти! Він засихав, танув…

2-й ведучий:

11 травня Володі не стало. А до цього він написав свій останній лист коханій дружині і донечці Наталії.

 «Здрастуйте, мої дорогі, хороші, Надійко і Наталочко! З великим привітом до вас ваш курортник і ледар. А все тому, що ухиляюсь від виховання нашої крихітки. Живу добре. Поселили нас у клініці для огляду, як ви знаєте. Тут всі, хто був там. Так що мені весело, адже мій караул весь при мені. Надійко, ти читаєш мого листа і плачеш. Не треба, витри слізки, все обійшлося добре, ми ще проживемо сто літ. І донечка наша ненаглядна тебе переросте разів у три. Я за вами дуже скучив. Заплющую очі – бачу Надію з Наталею Володимирівною. А ви мене не впізнаєте, коли приїду. Почав відпускати бороду і вуса. Зараз зі мною мама, примчала відразу. Я почуваюсь добре. Не хвилюйтесь. Чекайте з перемогою. Надійко, бережи нашу Наталку. Міцно обнімаю, цілую. Твій навіки Володя. 9 травня 1986 року».

1-й ведучий:

Поховали Володимира Правика у Москві з усіма воїнськими почестями, як героя. І Надя з донечкою поклали два букетики тюльпанів. Його Золоту Зірку вручили матері – Наталії Іванівні. А листи… Їх привезла Надя з Прип’яті, коли їй дозволили там побувати. Вони зберігають тепло їхнього дому, іще гарячий слід останніх подій.

2-й ведучий:

 Як потім було встановлено комісією, 23-річний Правик вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею 500 кв. м. Адже тут знаходились усі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитися на бікфордів шнур.

1-й ведучий:

Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, пожежники в ту ніч не шкодуючи ні сил, ні самого життя виконали присягу на вірність народу України. Через 2 тижні після аварії Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка.

3-й ведучий:

Чому небо сьогодні так низько?

Чому сонце сьогодні так близько,

Чому тіло пекучим вогнем?

Чому дотик як гострим мечем?

Чому у горлі болить?

Скажіть, лікарю: я буду жить?

Двісті років тобі жить.

А чому в мене все так болить?

Це не страшно, все стерпиш, козак.

Сам ховає сльозу у кулак.

Моя мама до мене прийшла?

Та хіба хоч на мить відійшла?!

Чуєш!!! – мати всім серцем кричить…

Мамо, мамо, мене пригорни,

Як в дитинстві ти поряд засни,

Заспівай колискову мені…

І заснув в непробудному сні.

Відливали водою її

Відривали з бідою її.

Говорили утішні слова.

Поряд в чорнім ридала вона…

У дворі, де зростав її син

Зараз пишно зростає полин.

Зупинись, як землі чуєш стогін.

То Чорнобильська плаче Мадонна.

4-й ведучий:

 Безумство хоробрих – життя за життя.

Щоб тільки лишилися мати й дитя.

А дума людська пам’ятатиме Вас.

А пам’ять людська повертатиме Вас.

Безумство хоробрих – де вічність і мить.

Де згасли для Вас і життя, і блакить.

Де зір наш потьмарить скорбота земна.

Де всім, як набат – імена… імена…

Ведучі називають імена героїв, а їх фото з’являються на екрані

 1: Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Правик.

 2: Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Кібенок.

 1: Сержант Микола Ващук.

 2: Старший сержант Василь Ігнатенко.

 1: Старший сержант Микола Титенок.

 2: Сержант Володимир Тищура.

2-й ведучий:

Молоді хлопці дивляться на нас зі стіни пожежної частини Чорнобиля, і здається, що їхні погляди скорботні, що застигли в них і гіркота, і докір, і німе запитання: як це могло статися?

1 -й ведучий:

Але це вже зараз здається. А тієї квітневої ночі, в хаосі і тривозі пожежі, не було в їхніх поглядах ні скорботи, ні докору. Ніколи було. Вони працювали. Вони рятували атомну станцію, рятували Прип'ять, Чорнобиль, Київ, усіх нас.

2 -й ведучий:

Чи не повториться трагедія в ін¬шому місці? Чи стали ми більше шанувати рідну землю? Тож запа¬лімо поминальну свічку — свічку надії. І нехай це полум'я свічок, у наших душах зіллється в одне полум'я віри. Ми будемо жити!

1 -й ведучий:

Чорнобиль… Слово це стало символом горя і страждання, покинутих домівок.

2 -й ведучий:

Минуло 35 років від того дня, коли Україну спіткала страшна трагедія – техногенно-екологічна катастрофа, спричинена вибухом реактора четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, яка нанесла непоправної шкоди довкіллю та здоров’ю людей. 

1 -й ведучий:

Якби не подвиг простих людей то важко навіть спрогнозувати повні масштаби  трагедії не лише для України, а й всього світу.

2-й ведучий:

Схилімо свої голови перед усіма, кого сьогодні вже немає з нами, перед тими, хто ціною власного життя оплатив шанс на життя мільйонів…

4-й ведучий:

Хвилина мовчання, хвилина мовчання...

Це мить не прощання, а вічне стрічання

Із тими, кого вже не стрінемо ми.

Коли наступає хвилина мовча

У пам'яті нашій клекочуть громи.

3-й ведучий:

Тож устаньмо і — помовчимо мить — у пам'ять про тих, хто за¬снув вічним сном, сказавши своє вагоме слово в цій трагедії.

Чути звук метронома. Горять свічки. Хвилина мовчання. 

1 - ведучий. 

Чорнобиль. Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум'янітиме чорним вогнищем скорботи.

Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною.

Звучить вірш «Чорнобильська біда» (перегляд відео)

2 - ведучий.

«Урятований світ» — найкращий пам'ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам'ятаймо про них і робімо усе, щоб ніколи не падала на землю гірка зірка Полин...

4 - ведучий.

Коли ми цей урок засвоїм,

Що, ідучи всесильно до мети,

Не треба забувати про озони,

Про землі й води, жита срібний дзвін,

Щоби ніколи омертвілі зони

Нащадкам не залишити своїм!

Звучить пісня Оксани Білозір"Молитва" (перегляд відео)